Форми позакласної роботи Даниленко В.О.

Науково-дослідницька робота учнів 10-11 класів. Захист робіт.

Проект "Чарівний світ захоплень".

Фрагмент засідання шкільного євроклубу "Альянс".

Віденський вальс

Виступ Дорошенко Дар'ї учениці 11 класу по темі "Проект "Ті, що навчали моїх батьків""

Члени гуртків "Євроклуб "Альянс"" та "Спадщина"

Бондаренко Вікторія (11 клас), Окара Ольга (10 клас), Куковська Дар'я (10 клас) - 

активні учасниці науково-дослідницької роботи в школі 

Малинська Любов, Бойко Віта, Канівець Діана - юні майстрині

Плакати виготовлені учасниками гуртків

Плани саморозвитку старшокласників

Науково-дослідницькі роботи учнів школи

Вироби учнів школи

Гуртківці разом з керівником Даниленко В. О.

ВІДКРИТИЙ УРОК ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ у 11 класі

Мета: визначити причини, Другої світової війни, залучаючи історичну карту, характеризувати основні  політичні  події  напередодні  1939 року; розвивати в учнів вміння встановлювати причиново-наслідкові зв’язки, працювати з історичними джерелами, робити висновки таузагальнення;розвивати  критичне  мисленняучнів,долучати  учнів  до  проведення  дебатів, сприяти патріотичному вихованню учнів.                           Тип уроку: урок-дебати                                                                                         Хід уроку:                                                                                                               І. Організаційний момент уроку                                                                           ІІ . Актуалізація опорних знаняРобота з картою «Європа напередодні Другої світової війни»Учні знаходять на карті провідні країни світу, пригадують, до яких типів держав вони належать, які між ними існували суперечності.Бесіда1. Яку політику проводили тоталітарні і яку демократичні країни в 30-х роках? Наведіть приклади.2. Чому не була створена система колективної безпеки?4. Чому Ліга Націй і демократичні сили світу не змогли перешкодити агресорам у здійсненні їхніх планів?                                                                ІІІ . Мотивація навчальної діяльностіУ ч и т е л ь. Друга світова війна стала найбільш масштабною і найбільш жорстокою в історії людства. Воєнні дії відбувалися на території Європи, Азії, Африки й Австралії, на усіх морях і океанах.У війні брала участь 61 країна світу, 80 % населення Землі. На території 40 країн було мобілізовано 110 мільйонів чоловік; втрати сягнули 50–55 мільйонів. Війна знищила тисячі міст і сіл, безліч матеріальних цінностей та визначних пам’яток культури. У ході війни вперше були застосовані нові види зброї, у тому числі атомна бомба.                                                                 Причини, характер, періодизація Другої світової війниУ ч и т е л ь. Жахливі наслідки Другої світової війни вимагають осмислення й опанування кожним новим поколінням, засвоєння нами конче необхідних й актуальних уроків історії, адже кожного з нас турбує питання, чому так сталося.Питання про причини Другої світової війни залишається в історичній науці досить дискусійним і не має однозначної відповіді.Ключем до їх розуміння повинна стати оцінка війни як продовження політики певної держави, насамперед її правлячих кіл, насильницькими засобами.1. Версальсько-Вашингтонська система, яка зумовила нове загострення міжнародних суперечностей.2. Нерівномірність економічного і політичного розвитку провідних країн світу.3. Світова економічна криза 1929–1932 рр. («Велика депресія»), яка ще більше поглибила суперечності між великими країнами.4. Прагнення агресивних держав до нового поділу світу, загарбання колоній, джерел сировини та ринків збуту.5. Політика «умиротворення» агресора з боку правлячих кіл Великобританії

Учні діляться на дві команди.1-ша: твердження - «Другій  світовій  війні запобігти  було  неможливо».2-га-спрощення: « Другій  світовій  війні запобігти  було  можливо».Команди отримують кейси-пакети з документами. Ознайомлення з  змістом - 7 хв. Виступ  команди  твердження. Використання   дефініцій:                            Ліга Націй, Версальско - Вашингтонська система, політика «умиротворення» агрессора.

Потім  виступає  команда  спрощення. На  виступ  -10 хвилин. Перемога   визначається  переконливістю  фактів.

3. Коли та за яких умов виникли осередки війни в Азії та Європі?

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу та Франції у поєднанні з американською політикоюізоляціонізму. 

VI. Домашнє завдання

                                                                         Даниленко  В.О.
вчитель історії та правознавства Межівської СЗШ І-ІІІ ступенів №2

Формування  «громадянської  свідомості» на уроках історії України та правознавства в сучасній школі

 

Виступ вчителя історії

 та правозназнавства Даниленко В.О.

 

Вивчення розвитку національної самосвідомості - одна з ключових проблем курсу національної історії. Ознайомлюючись з подіями та історичними постатями, учні мають змогу простежити складні шляхи боротьби народу за свою мову, культуру, за національну школу, за існування, в кінцевому рахунку, української нації з притаманними їй корінними рисами і відмінностями. Особливу роль у збереженні та розвитку національної самосвідомості завжди відігравали школа й учитель.

Безумовно серед факторів, що найбільше впливають на формування національної свідомості учнів, важливе місце посідають гуманітарні предмети і насамперед історія України. У ході її вивчення формується історична свідомість людини, що є чи не найвизначальнішою складовою національної свідомості.1 Формується людина - громадянин з високою національною гідністю, національним характером, складом мислення.

Курс історії України покликаний донести до свідомості учнів розуміння того, що український народ сформувався історично, має свою самобутню культуру, свою державність, пройшов складний трагічний і героїчний шлях боротьби за рідну землю. У процесі отримання знань про свою Батьківщину, її минуле, про визначних людей, народні традиції та ідеали формуються історична пам'ять, патріотизм і громадянська позиція підростаючого покоління.

Навчання дітей історії - це перший ступінь формування духовної культури особистості, її прилучення до загальнолюдських гуманітарних цінностей, її громадянського та національного самоусвідомлення. Дуже важливим є також пробудження у дитини інтересу й поваги до життя людей, до їхнього минулого і сучасності, до пам'яток історії і природи, бо без цього неможливе виховання патріота свого народу, своєї держави.

Людина лише тоді стає активним членом суспільства, коли добре знає, хто вона, й якого роду, коли справді знає свій народ, його історичну долю, його шлях в історичному житті, його природжену національну вдачу, здібності, хист; коли знає, що народ має вічно цінне і що тимчасове, поверхове; коли безпосередньо відчуває всією душею й розуміє свою органічну належність до свого народу.

    Глибоко відчувати цю приналежність "зможе лише той, як стверджує Гр. Наш, хто змалечку зрісся з нацією, хто змалечку звик дивитися на рідну націю, як на щось міцне, віковічне, закономірне, що з давніх-давен при всяких умовах існувало, існує і буде існувати, що існує на непорушних законах і через те ніколи не руйнується, а навпаки - міцніє. Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. “Без знання минулого неможливо точне поняття про сучасне”, - справедливо наголошував видатний український історик М.С.Грушевський. складова. Нам відводило небагато часу на те, щоб допомогти засвоїти знання і зрозуміти, що вони повинні стати гідними громадянами своєї батьківщини, нашого неспокійного континенту і загального дому, який постійно перебуває під загрозою”. Праця вчителя історії сповнена великої відповідальності. Сучасний вчитель  історії мають бути притаманні такі риси:

1. Державницька свідомість. (В непростих сучасних трансформацій українського суспільства від тоталітаризму до демократії, правової держави, громадянського суспільства вчитель є провідником державницьких ідей, послідовно наголошує на історичні традиції та прагнення українського народу до свободи, незалежності власної держави. боротьби, простих людей, для яких державність України завжди була найвищим життєвим сенсом

2. Професійна майстерність охоплює дві сторони питання: вільне володіння історичним матеріалом, постійне вдосконалення своїх знань, напружена робота над собою, а також оволодіння сучасними педагогічними технологіями, інтерактивними методами навчання, які зможуть давати вагомі результати у навчанні та вихованні учнів. Вчитель історії ніколи не стоїть на місці, знаходиться в постійному пошуку. Він самостійно конструює оригінальні педагогічні прийоми навчання, створює власну педагогічну лабораторію.

3. Гуманістична спрямованість викладання - якісно новий момент в навчанні історії. Адже в центрі історичних подій не стояти партії, класи, рухи, а конкретні люди з її постійними життєвими потребами. Звернення до особистості, духовних цінностей утвердження високих моральних норм. Як найкраще відповідає ідеям Конституції України:

4. Демократизм. В процесі навчання та виховній роботі дає можливість педагогу знайти свій особистий підхід до кожної дитини. Вчитель не тільки сприймає, а всебічно підтримує право кожного учня на власне бачення історичних подій, яке може відрізнятись від позиції педагога та авторів підручників. Історичний плюралізм, багатоманітність відкривають перед учнями шляхи до подальшого пізнання, а не до простого засвоєння “суми знань.

5. Особистість педагога, його висока особиста культура - запорука педагогічного успіху. Саме вони пробуджують у учнів інтерес до навчального предмету, бажання продуктивно працювати, спонукають до дослідницької роботи. Принципи викладання історії в школі. Відповідно проекту концепції історичної освіти України визначаються основні підходи і головні принципи викладання, серед яких:

а) (науковість) введення в науковій обіг нових історичних матеріалів, документів, маловідомих джерел, використання тільки перевірених посилань на публікації, які мають під собою історичні факти; застосування найновіших педагогічних технологій;

б) (об'єктивність) відхід від штампів, ідеологічних стереотипів, політичної кон'юнктури, відображення історичних діячів, політичних рухів без фальсифікацій і міфотворень;

в) (демократизм) широкий простір для творчої роботи вчителя, вибір педагогом різноманітних форм, методів і прийомів викладання, педагогіка співробітництва, формування критично-аналітичного мислення учнів;

г) (гуманізм) виховання у молоді в процесі викладення високих моральних і духовних цінностей, досягнення розуміння, що найвищим ідеалом суспільства є життя людини, її права і свободи, добробут, зростаючі матеріальні і духовні потреби; заперечення воєн, расової чи національної виключності;

д) (національний компонент) постійне звернення до великої історичної, культурної спадщини українського народу, його демократичних та гуманістичних традицій, споконвічного прагнення до незалежності; вивчення історії своєї країни, рідного краю;

е) (цивілізаційність) усвідомлення особливих та загальних закономірностей розвитку суспільних процесів, підхід до вивчення історії за планом: історія рідного краю - національна історія - історія Європи - історія Американського континенту, Азії і Африки; розгляд і аналіз історичних явищ без ідеологічних догм, враховуючи політичний, економічний, теологічний, географічний і психологічні фактори.

Добре відомо, що навчання історії має виховний аспект. І якщо вивчення всесвітньої історії має сприяти формуванню загальнолюдських, гуманістичних поглядів, то вивчення вітчизняної історії формує ще й громадянина, патріота, з яким держава і суспільство пов'язують перспективи свого подальшого розвитку.[42,C.31]

Головною метою сучасного загальноосвітнього навчального закладу в Україні є виховання громадянина України, соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості. Виходячи з цього, головними цілями навчання історії є:

- формування історичних знань;

- розвиток історичного мислення учнів;

- виховання в учнів особистісних рис громадянина України;

Пропедевтичний курс історії України в 5 класі має на меті підготувати учнів до успішного засвоєння історичних знань у наступних класах. В цей період у школярів формуються початкові уявлення про найважливіші сторінки історії українського народу. Учні захоплюються минулим України і бажанням більше знати про нього, прищеплюється школярам любов до історії як науки про минуле людства.

Початковий курс історії органічно поєднується з іншими шкільними предметами та розв'язує не лише спеціальні, але й загально педагогічні завдання: розвиває творчу уяву, збагачує активний словник, розширює кругозір, формує естетичні смаки - тобто є розвивальним.

У 5 класі є теми, що сприяють формуванню національної свідомості: «Найвидатніші історики України. М.Грушевський та інші", "Заснування Києва. Становлення Київської держави. Перші князі", "Виникнення козацтва", "Розбудова Богданом Хмельницьким Української держави", "здобуття Україною незалежності..." та багато інших.

Починаючи з сьомого класу, учні детальніше вивчають історію України.

Будучи на практиці у школі с. Клекотини, я спостерігала, як учні вчать тему "Давня історія України в історичних джерелах". Зокрема, як відбувалось залюднення території сучасної України, школярі більше взнають про минуле нашої Батьківщини. Розповідаючи про столиких первісних людей, вчитель пропонує конкретно вивчити одну з - них (Кирилівську, Мізинську, Каїк - Кобинську чи іншу) і підкреслює, що на Україні таких стоянок відкрито вже багато, створює в учнів уявлення про значне поширення первісних людей на Україні. Основні засади сучасного уроку

14. Диференційований підхід до оцінювання знань учнів.

15. Коментована подача домашнього завдання.

Знання, які здобувають учні, переходять із класу до класу, повинні розширювати їхнє логічне мислення, розвивати вміння та навички до історичного пізнання. Цей новий етап роботи реалізується під час викладання історичних курсів у 8 та 9 класах.

Плануючи роботу з учнями 10-11 класів, учитель орієнтується на розвиток логічного мислення старшокласників, їхні вміння і навички щодо самостійної роботи. Уроки - шкільні лекції, семінари, конференції, диспути, практикуми, міжпредметні уроки - повинні посісти в навчальному процесі пріоритетне місце.

На наш погляд, буде доцільним проводити конференції старшокласників за темами, які найбільше за обсягом містять навчального матеріалу і є соціально-політичне важливими. В Х класі: “Українська революція і боротьба за збереження державної незалежності України1917-1920 рр.”.

Орієнтовні питання цієї конференції можуть бути такими:

1. Початок української революції.

2. Центральна рада та її суспільно-політична діяльність (1917 р.).

3. Проголошення незалежності України.

4. ЗУНР - українська держава в Східній Галичині.

5. Держава П.Скоропадського та українська революція.

6. Діяльність урядів Директорії УНР.

7. Проголошення Соборності України.

8. Видатні політичні діячі та герої визвольної боротьби українського народу.

9. Історичне значення української революції та національно-визвольної боротьби в 1917-1920 рр.

У ХI класі буде цікаво провести учнівську конференцію на тему: “Україна в роки другої світової війни”. Епіграфом цієї конференції повинні стати слова Президента України Л.Д.Кучми: “ Ми можемо сказати, що в українського народу два головні національні свята - День Перемоги і День Незалежності. Свята великі, світлі і взаємопов'язані”.

1. Радянсько-німецькі договори 1939 р. й українські землі.

2. Напад нацистської Німеччини на СРСР. Оборонні бої літа-осені 1941 р. на території України.

3. Плани нацистської Німеччини щодо України, Гітлерівський “новий порядок”.

4. Рух Опору Нацистському режиму в Україні: його багатоскладовий та суперечливий характер.

5. Визволення України від німецько-фашистських загарбників.

6. наші земляки - видатні учасники II світової війни.

7. Роль і внесок українського народу в розгром нацистської Німеччини.

8. Історичне значення перемоги над нацизмом для майбутнього України.

В поєднанні з історичним поняття “Державність України” все це дає можливість сформувати у старшокласників цивілізаційний погляд на історію і суспільство, яке може бути визначено такою оцінкою: “Я - громадянин України, Я - громадянин Європи, Я - громадянин Світу”.

Вірне формулювання навчальної проблеми - одне із головних завдань, від якого залежить успіх та результативність уроку.

Характерною рисою проблемного навчання є постановка перед учнями проблемної ситуації, яка спонукає їх не тільки користуватися готовими знаннями, але і самостійно (під керівництвом вчителя) здобувати нові знання. Схематично це може мати такий вигляд.

Репродуктивне навчання

Проблемне навчання

Робота учнів з історичними документами

Важливого значення для розкриття історичного минулого набуває використання на уроках архівних матеріалів та документальних джерел, які викладені в підручниках, посібниках чи об'єднані та систематизовані в хрестоматійних збірниках. Це дає можливість конкретизувати виклад матеріалу та наблизити школярів до історичної епохи. Як правило, до аналізу документів залучаються учні, перед якими ставляться логічні завдання:

1. Коли був написаний історичний документ?

2. Хто автор цього документу?

3. Якими історичними обставинами було зумовлено появу цього документу?

4. Які історичні події відображено в документі?

5. Яке враження цей документ справляє на сучасників?

Організація роботи учнів з текстовими таблицями та схемами

 

 

Інноваційні форми і методи виховання патріотизму на уроках історії

Державотворчі процеси, що відбуваються в незалежній Україні протягом останніх десятиліть зумовлюють необхідність вирішення проблеми виховання національно свідомих громадян, справжніх патріотів, відданих Вітчизні, готових до плідної праці в ім’я рідного народу. Стрижнем системи виховання в українській школі стає національна ідея, яка відіграє роль консолідуючого фактора в становленні молодого покоління, формування у нього активної громадянської позиції, відповідальності за народ, країну. Розвиток сучасної системи шкільної освіти передбачає її переорієнтацію від авторитаризму в навчанні і вихованні школярів до гуманних суб’єктних взаємин, доброзичливого і толерантного ставлення до дітей, впровадження принципів демократизації і гуманітаризації, застосування особистісно-розвивальної методології та відповідних інноваційних методик.

 Патріотичне виховання належить до пріоритетних напрямів національної системи виховання і передбачає формування патріотичних почуттів, любові до свого народу, глибокого розуміння громадянського обов’язку, готовності відстоювати державні інтереси Батьківщини. До засобів патріотичного виховання належать рідна мова, вітчизняна історія, українська література, рідна природа, українська культурно- духовна спадщина тощо. Завдання патріотичного виховання: - виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки — Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь; - сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування духовних та культурних надбань українського народу; - формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини; - відновлення і вшанування національної пам'яті; - утвердження в свідомості громадян об'єктивної оцінки ролі українського війська в українській історій, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її громадян від княжої доби, Гетьманського козацького війська, військ Української народної республіки, січових стрільців, Української повстанської армії до часів незалежності; - формування психологічної та фізичної готовності, молоді, до виконання громадянського та конституційного обов'язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової служби; - відродження та розвиток українського козацтва як важливої громадської сили військово-патріотичного виховання молоді; - створення умов для розвитку громадянської активності, професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності громадянина, а відтак, держави; - сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоров'я, задоволення естетичних та культурних потреб особистості; - виховання здатності протидіяти проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадської діяльності; - створення умов для посилення патріотичної спрямованості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя.

Виховання громадянина завжди було найважливішим завданням суспільства. Події, які ми пережили упродовж 2013-2014 рр. і які переживаємо зараз засвідчили, що проголошена у 1991 р. державна незалежність потребує постійного захисту і глибокого розуміння, оцінки того що відбувається навколо нас. Очевидним є факт, що в сучасних умовах суспільствознавча освіта виступає своєрідною серцевиною моральності, патріотичності, правової культури і поведінки, формування честі і гідності у молодого покоління. В.О.Сухомлинський підкреслював, що «патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яке проникає в усе, що пізнається, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується…» Вчитель історії засобом свого предмета проектує людину, виховує на своїх уроках юного патріота, формує патріотичні почуття і переконання на історичних прикладах, спрямовує до «…рухів і поривів духу…»

Є визначені критерії рівнів патріотизму: Високий рівень – учень цікавиться історією і культурою Батьківщини. Пишається нею. Виявляє бережливе ставлення до національних багатств держави, до національної культури. Припиняє серед оточуючих не шанобливе ставлення до національних багатств держави, до національної культури, традицій. Середній рівень – цікавиться історією і культурою Батьківщини. Пишається нею. Низький рівень – мало цікавиться історією Батьківщини. Історико – патріотичну роботу виконує при спонуканні і під контролем. Соціологи провели цікаве опитування в липні 2014 р.: 80% опитаних українців вважають себе патріотами своєї країни. Більшими патріотами себе вважають мешканці Заходу, Півночі і Центру, люди з більшими доходами і вищим рівнем освіти, а також україномовні респонденти. На Донбасі Україну підтримували 1/3 населення. Предметом гордості за свою країну, свій народ, передусім, вважають місце де народилися і виросли, територію на якій живуть (35%); свою державу (29%); великих людей своєї національності (28%). Менше викликали гордість прапор, гімн (14%); мистецтво, література (8%), військова потужність держави (2%). Однією з причин сьогоднішньої ситуації в державі є брак концепції національної ідеї, яка б об’єднувала весь народ, всіх громадян України.

Національна ідея має стати основою національного виховання, національної свідомості, національної гідності, самодостатності наших громадян. Майже кожен урок з історії України це урок виховання патріотизму і громадянськості. 8 клас: «Митрополит П.Могила, утворення Києво-Могилянської колегії», «Національно – визвольна війна 1648-1657 рр.», «Б.Хмельницький та його сподвижники», «Переяславська рада 1654 року – возз’єднання чи міждержавний договір?», «Вічний мир та його наслідки» 9 клас: «Національне відродження в Україні поч.. ХІХ ст..», «Кирило- Мефодіївське братство», «Громадівський рух» 10 клас. Це вивчається період Української революції, який взагалі в радянські часи був просто викреслений з історії. Це на довгі часи забуті або спаплюжені імена М.Грушевського, С.Петлюри, Н.Махно, Є. Петрушевича, В.Винниченка, С.Єфремова та багатьох інших. 11 клас. Тема Друга світова війна і Україна, Український визвольний рух – ОУН – УПА. Особистості Є.Коновальця, А.Мельника, С.Бандери. Опозиційний рух України в 60-80 х рр.. та інші. При здійсненні складного процесу патріотичного виховання я використовую різноманітні форми роботи як на уроці, так і в позаурочний час, а саме:

 1. Інформаційно-масові (дискусії, диспути, конференції, «круглі столи», «усні журнали»). Наприклад, при вивченні теми «Україна в період незалежності» проводиться конференція з елементами презентації «Історія становлення та діяльності Народного Руху України», диспут «Відродження незалежності України: закономірність чи випадковість», «І.Мазепа як людина та історичний діяч»

2. Діяльнісно – практичні групові (групи дослідників-пошуковців, огляди – конкурси): тематичні презентації (відповідно теми уроку чи позакласного заходу).

3. Інтерактивні (гурток, гра «Що? Де? Коли?», брейн-ринг). На уроках історії також активно використовуються інтерактивні методи навчання («мозковий штурм», «мікрофон», «дерево рішень», «акваріум», «займи позицію» і т.д.)

4. Діалогічні (бесіда, рольові ігри). На уроках створюються ситуації, коли учні уявляють себе історичною особою і прогнозують свої дії в тій чи іншій ситуації, висловлюють свої позиції.

5. Індивідуальні (індивідуальна робота, творчі завдання).

6. Наочні (виставки, тематичні стенди, історичні бюлетені, фото, відеоматеріал, презентації). Велика роль у формуванні ідеології патріотизму у молодого покоління належить урокам та позаурочній роботі з історії

Останнім часом у школах України зростає роль патріотичного виховання школярів. Патріотичне виховання – основа, на якій будується суспільство держави. Стати громадянином – бути свідомим членом своєї держави, відданим сином Батьківщини. Суть патріотизму розкривається у вмінні жити інтересами свого народу, власної держави. Виховувати в дитині патріота – це означає навчати її жити заради Вітчизни.

В Державному стандарті базової і середньої освіти, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №24 від 14 січня 2004 р., зазначається: «Викладання історичних дисциплін спрямоване на виховання в особистості рис патріота України, активного компетентного громадянина, людини з гуманістичними і демократичними цінностями».

Крім того, що на уроках суспільних дисциплін, зокрема історії, ми маємо завдання подати історичний матеріал, допомогти учням засвоїти його, тут одночасно відбувається і виховний процес. Велике значення в цьому мають політичні і пропагандистсько-ідеологічні завдання офіційної влади, які є актуальними в даний момент часу.

Завдання:

·                     формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля держави, готовність її захищати;

·                     виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

·                     забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

·                     формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

·                     прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників інших націй, які живуть в Україні;

·                     виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядницької позиції;

·                     утвердження принципів вселюдської моралі, правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та моралі;

·                     формування творчої особистості, виховання цивілізованого господаря;

·                     забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їхнього здоров’я;

·                     формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

·                     формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

·                     розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;

·                     виховання підростаючого покоління   формування історичного мислення учнів, яке передбачає загальне розуміння історичного процесу в його різноманітності й суперечливості, здатності застосувати історичні знання і набуті вміння. “Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього”, – говорить народна мудрість. І це дійсно так, бо як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого, – перекотиполе, куди вітер подме, туди воно і котиться. Саме тому вважаю за необхідне виховати у школярів потребу знати власну  історію, своє минуле.

На теренах України першооснови патріотичного виховання були закладені ще в народній педагогіці – в легендах, казках, міфах, літописах, повчаннях, прислів’ях. Питання патріотичного виховання хвилювало літописців, державних і громадських діячів, письменників: Нестора Літописця, Ярослава Мудрого, Іларіона, Володимира Мономаха, П.Орлика, Ф.Прокоповича, Г.Сковороду, Т.Шевченка, П.Куліша, Лесю Українку, І.Франка, М.Грушевського, В.Винниченка. Багатогранні аспекти патріотичного виховання особистості знайшли своє відображення у працях педагогів  О.Духновича, І.Огієнка, С.Русової, К.Ушинського , які велику увагу приділяли вихованню любові до своєї землі, рідної мови, формуванню національної самосвідомості, поваги до історичного минулого. А.Макаренко, В.Сухомлинський радили прищеплювати молоді високі почуття вірності й відданості Батьківщині, пошани до її трудівників. Психологічні засади патріотичного виховання досліджували П.Блонський, Л.Виготський, Г.Костюк, О.Леонтьєв, О.Петровський, І.Синиця, П.Якобсон. У сучасній педагогічній науці окремі аспекти патріотичного виховання розробляють О.Бандура, Н.Волошина, А.Капська, В.Неділько, Є.Пасічник, Б.Степанишин..

Патріотичне виховання – складова частина національного світогляду і поведінки людини, її ставлення до рідної країни,всіх націй та народів. Відданість Україні – невід’ємна ознака національно свідомого громадянина.Патріотизм є одним з найсуттєвіших показників моральності людини. Патріотизм – (грец. patris– батьківщина) – любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу. Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності – віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість, патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства. Вважаю, що патріотичні відчуття учнів засновуються на їх інтересі до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів школярів має приклад дорослих.

 Основними напрямами патріотичного виховання на уроках історії України є:

·                     краєзнавство;

·                     ознайомлення з явищами суспільного життя;

·                     формування знань про історію держави, державні символи;

·                     ознайомлення з традиціями і культурою свого народу.

Оскільки, національна школа відіграє неабияку роль у вихованні патріотів України, збереженні традицій народу, землі, на якій жили їхні предки, на якій живуть вони, на якій житимуть їхні діти і онуки, своїм завданням бачу виховання учнів на історичних, бойових та трудових традиціях українського народу. На уроках ґрунтовно працюю над формуванням мовної культури, засвоєнням основ світосприймання, психології, національної духовності українців. Намагаюся виховувати чесність і громадянську гідність й мужність в обстоюванні істини, прав і свобод громадянина України. У процесі виховання розвиваю в учнів почуття громадянської відповідальності за свої вчинки і позиції, за долю рідного краю, народу, захист і розвиток, його духовної культури, зміцнення миру і дружби між людьми.

Складний процес героїко-патріотичного виховання здійснюється за допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних напрямів діяльності школярів.

Програма з історії України передбачає виховання у школярів особистісних рис громадянина України, загальнолюдських духовних ціннісних орієнтацій, сприйняття ідей гуманізму та демократизму, патріотизму, взаєморозуміння між народами на основі особистісного усвідомлення досвіду ідеали національного відродження і працює задля процвітання України. Патріотичне виховання здійснюю на основі проблемного викладу історії України. Вже з перших занять звертаю увагу на значення Київської Русі, Галицько-Волинської держави, Української козацької держави – Гетьманщини, Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіка для майбутніх поколінь.

Практично всі теми з історії України можна використати для виховання національної свідомості молодого покоління. Але є такі, які справедливо можна назвати уроками громадянства, українства. Серед таких: теми присвячені національно-визвольній війні Б. Хмельницького, українській революції 1917-1920 рр., діяльності шістдесятників та дисидентів, національно-визвольному руху часів перебудови, здобуттю Україною незалежності та ін. Пізнаючи свій народ, учні пізнають самих себе, оцінюють себе як частину народу, у них формується почуття обов’язку і відповідальності перед Батьківщиною.

Велике значення на уроках історії мають героїчні подвиги особистостей, які стали патріотичною гордістю українського народу, бо як зазначав В. О. Сухомлинський «найголовніше, найяскравіше і найміцніше, що на все життя западає в серце патріота, що втілює в собі Батьківщину – це люди» . Важливим є висвітлення правдивої історії українського народу, повернення до культурних надбань, відкриття наново призабутих пам’яток нашої спадщини, повернення імен видатних українських вчених, художників, композиторів, видатних політиків.

На уроках та виховних заходах присвячених історії рідного краю (  5  клас) діти ознайомлюються з легендами про рідний край, його героїв, героїчними піснями і думами, продовжую знайомити їх з традиційними святами українського народу: національними, обрядовими, релігійними матеріал. На уроках присвячених історії рідного краю розвиваю особисті якості громадянина України: національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної і художньо-естетичної культури, а також правової, трудової, фізичної, екологічної культури.

У підлітковому віці виховується духовно осмислений, рефлексивний патріотизм, який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини .

Під час вивчення у 8-му класі теми «Початок національно-визвольної війни украінського народу середини ХУІІ ст. Відродження Української держави»  на кожному уроці даної теми намагаюся виховувати у школярів     національно-патріотичні почуття шляхом створення емоційних моментів.    Вивчаючи події 1649-1651 рр. обов’язово використовую опис Берестейської битви французом П’єром Шевальє .

«В одному місці серед болота скупчилися триста козаків і хоробро боронилися проти великої кількості атакуючих… Нарешті, повністю оточені, вони майже всі загинули один за одним… Залишився один, який боровся протягом трьох годин проти всього польського війська; він знайшов на болотяному озерці човна і, прикриваючись його бортом, витримував стрілянину поляків проти нього; витративши весь свій порох, він потім узяв свою косу, якою відбивав усіх, хто намірявся його схопити… Якийсь шляхтич та якийсь німецький улан… кинулися в воду по шию і знову почали бій; козак, хоч і пробитий чотирнадцятьма кулями, зустрів їх із ще більшою завзятістю, що дуже здивувало польське військо і навіть короля, в присутності якого закінчувався цей бій. Король, вражений хоробрістю цієї людини, наказав крикнути, що дарує йому життя, якщо він здасться; на це останній гордо відповів, що він уже не дбає про те, щоб жити, а лише хоче вмерти, як справжній вояка».

Після цього ставлю класу запитання:

1.                  Які факти свідчать про відчайдушну хоробрість повстанців у даній битві?

2.                  Чи згодні ви з твердженням: «У Берестецькій битві не було переможця й переможеного, бо перемога поляків не означала, одначе, цілковитої поразки козаків»? Свою відповідь аргументуйте.

У своїх відповідях учні завжди захоплюються відвагою козаків, їх любов’ю до своєї Батьківщини і готовністю за неї померти. Підкреслюють той факт, що такою мужністю були вражені навіть вороги.

Програма з історії України для загальноосвітніх навчальних закладів передбачає виховання в учнів особистісних рис громадянина України, загальнолюдських духовних ціннісних орієнтацій, сприйняття ідей    гуманізму та демократизму, патріотизму, взаєморозуміння між народами на основі особистісного усвідомлення досвіду історії. Програма сприяє вихованню громадянської свідомості, гідності та честі в гармонійному поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, утвердженню ідеалів гуманізму, демократії, добра і справедливості. Програма дає широкі можливості для формування громадянської та національної свідомості молоді.

На західноукраїнських землях місію національного відродження  на себе взяли греко-католицькі священники та діячі «Руської трійці   (9 клас)». Наголошую на тому що саме діячі «Руської трійці» здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурно-просвітницького, зробили перші спроби спрямувати вирішення  національних проблем у політичну площину. Розкриваючи діяльність цих людей наголошую, скільки ж треба було сили волі, сміливості й любові, аби в умовах тогочасної дійсності рухати національну ідею, готувати ґрунт для боротьби за Україну майбутнім поколінням.

Однак, попри різні перешкоди, процес становлення української нації у другій половині XIX ст. не припинявся, а посилювався. Це виявлялося особливо рельєфно у дальшому розвиткові загальнонаціональної української мови, що ставала найважливішим засобом спілкування і цементуючою силою української нації. Під час вивчення питань розвитку культури наголошую учням, що на всій території України впроваджувався у вжиток розроблений П. Кулішем український правопис, що ґрунтувався на фонетичному принципі («кулішівка»), виходили наукові праці й навчальні посібники з історії та граматики української мови О. Потебні, П. Житецького, І. Франка,                 А. Кримського, К. Михальчука та ін., друкувалися словники української мови і т. д. Найважливіше значення в остаточному оформленні та поширенні серед інтелігенції і широких народних мас української літературної мови мали художні твори класиків української художньої літератури, зокрема, другої половини XIX — початку XX ст.— Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Бориса Грінченка, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Юрія Федьковича та ін.

Підкреслюю, що значного рівня розвитку досягла українська культура протягом другої половини XIX ст. А саме: художня література, народна творчість, театр, музика, архітектура, образотворче мистецтво та інші її галузі, в яких відбивався характер і психічний склад українського народу.У процесі формування територіальної й економічної єдності, інтенсифікації суспільно-політичного й культурного життя відбувалося зростання національної самосвідомості українського народу, що найбільш яскраво відображалося у розвиткові українського національного руху.

У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісного ставлення до Батьківщини є відповідальність і дієвість. Старшокласники не лише ідентифікують себе з українським народом, але прагнуть жити в Україні, пов’язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її становлення як суверенної і незалежної, демократичної, правової і соціальної держави; поважати Конституцію України і виконувати норми законів; бережно ставитися до етно-етичної культури народу України; володіти рідною та державною мовою; визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.  Емоційно сприймаються школярами трагічні сторінки нашої історії.  Готуючись до уроку «Міжнародне, внутрішньополітичне та економічне становище України» в темі «Україна в перші повоєнні роки (1945 – початок     50-х рр..)» 11-класникам було дано завдання  підготувати проект «Голод      1946-1947 рр.». Учні були об’єднані у групи істориків, статистиків, юристів та журналістів. Кожна група опрацювала величезну кількість матеріалів, підготували відповідні виступи, а група журналістів взяла інтерв’ю у людини, яка пережила голод 1946-1947 рр. і змонтували дуже емоційне відео       (Додаток 1.4).

Спрямованість патріотичного виховання на загальний особистісний розвиток школяра, його неперервність у педагогічному процесі, багатоманітність напрямів і методів вимагає високопрофесійної та моральної культури вчителя, гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти учня і діяти спільно з ним. Результатом такої роботи може стати вищий рівень виховання національної самосвідомості, здатність учнів до морального самовдосконалення. Виховання національної самосвідомості на уроках історії рідного краю сприяє збагаченню духовного світогляду школярів, формує усвідомлення особистістю себе як часточки українського народу з власною національною гідністю. В наш час, коли нівелюється приналежність людини до певної нації, виховання справжнього патріота набуває особливо важливого значення. Виховуючи в учнів любов до рідного краю, ми формуємо гідне майбутнє нашого народу.

Особисто я, як вчитель історії,працюю над тим, щоб кожен учень відчував себе причетним до долі України (через свою причетність до повсякденного життя своєї родини, кола друзів, школи, рідного міста), відзначався національною гідністю. А для досягнення цієї мети займаюся з учнями  науково – дослідницькою роботою. Зокрема, краєзнавство сприяє вихованню в учнів любові та поваги до отчого краю, що є важливою основою патріотизму.

Суть інноваційної роботи у краєзнавчій сфері є по-перше, залучення учнів до цієї роботи з 7-8 класів. Вони працюють над обраною темою до 11 класу. Друга особливість – широке використання місцевого матеріалу, зібраного самими учнями. Склалася позитивна тенденція до розширеного використання сучасних інформаційних технологій (підготовка презентацій, запис інтерв’ю з використанням відеокамери, фото архівних документів). Третьою особливістю є те, що учнівська робота обов’язково буде винесена на огляд масового читача і слухача  ( використана у навчально-виховному процесі, при написанні учнівських робіт у МАН та ін.). І четверте – учні розвивають свої навчальні компетентності (просторові, хронологічні, мовленнєві).

У національно – патріотичному вихованні провідне значення має активність учня, його бажання вдосконалювати себе, вивчати відповідний матеріал та самостійно знаходити його.

Як вчитель історії , маю великі можливості для здійснення національно-патріотичного виховання учнів. В процесі навчальних занять  ознайомлюю їх з історією українського Головною метою розвитку патріотичного виховання учнів  вбачаю визначення основних напрямків удосконалення патріотичного виховання учнів; забезпечення єдності навчання, виховання, розвитку особистості  та підготовки учнів до Захисту Вітчизни; вироблення єдиних поглядів і вимог до проблеми виховання патріота та громадянина; використання інноваційних форм і методів патріотичного виховання; формування у молоді високої патріотичної свідомості, національної гідності, готовності до допризивної підготовки і військово–патріотичного виховання молоді. Вважаю, що Урок Мужності проведений з учнями 10-11-х класів напередодні Дня  Збройних Сил України є яскравим підтвердженням цьому. (Додаток 4.1)

Історія народу України прикрашена багатьма постатями видатних жінок: княгиня Ольга та Анна Романова – Галицька, Роксолана або Анастасія Лісовські, що жила у часи княжої доби державності, Роксолана Хмельницька, яку доля сплела з українською історією у часи козацької України; не менш цікаві й цілком вагомі своїм внеском у літературу, мистецтво та культурне громадське життя такі знані українські письменниці як Марко Вовчок, Олена Пчілка, Олена Теліга, Лариса Косач-Квітка (Леся Українка), Христя Алчевська та ще багато-багато жіноцтва, пам’ять про яких буде жити серед людства довгі віки. Саме з таких міркувань, вважаю не можна оминути своєю увагою тему жіноцтва в історії нашої держави. захід «Видатні  жінки України».

Висновок

Власне кажучи, настав час вести мову про сучасні уроки, навчально – виховні заходи української національної школи. Найголовнішими їхніми ознаками можна вважати:

·                     насичення змісту кожного уроку досягненнями української педагогіки, вітчизняної науки, культури, літератури, мистецтва, фольклору, української історії, побуту;

·                     реалізація навчально – виховних та розвивальних завдань із залученням здобутків української історії;

·                     побудова уроку, заходу на якісно новій методиці, що випливає із традицій вітчизняної педагогіки і є логічно творчим їх продовженням;

·                     підпорядкування змісту заходів найголовнішим завданням – виховання національно свідомого громадянина незалежної суверенної держави, духовно багатого, всебічно розвиненого, морально стійкого учасника державної розбудови.

У вихованні , як відомо, дрібниць не існує. Кожен урок, кожен захід, проведений вчителем,  є лише невеликою часточкою у складному процесі відродження справжньої національної історії, але це той початок, за яким широкою ходою крокуватиме справжнє національне відродження і успішна розбудова державності свідомими громадянами України, патріотами своєї Батьківщини, вихованими на козацьких  нетлінних цінностях і мудрості, на теоретичній спадщині борців ХІХ – ХХ ст. за українську державність, на подвигах захисників Вітчизни від агресорів сьогодні.

Кожен свідомий громадянин незалежної України мусить знати, хто він за походженням, де його пракорені, і яке його місце у розбудові державності, відновленні національної культури народу, мова і писемність якого тисячі років до Різдва Христового уже була світовою, а для українського козацтва виявилась рідною.

Виховуймо  ж  підростаюче  покоління     гідними     предків     наших,    які залишили   нам у спадок самобутню,   ні   з    якою   іншою   незрівняною,   вітчизняну історію.