Державотворчі процеси, що відбуваються в незалежній Україні протягом
останніх десятиліть зумовлюють необхідність вирішення проблеми виховання національно
свідомих громадян, справжніх патріотів, відданих Вітчизні, готових до плідної
праці в ім’я рідного народу. Стрижнем системи виховання в українській школі
стає національна ідея, яка відіграє роль консолідуючого фактора в становленні
молодого покоління, формування у нього активної громадянської позиції,
відповідальності за народ, країну. Розвиток сучасної системи шкільної освіти
передбачає її переорієнтацію від авторитаризму в навчанні і вихованні школярів
до гуманних суб’єктних взаємин, доброзичливого і толерантного ставлення до
дітей, впровадження принципів демократизації і гуманітаризації, застосування
особистісно-розвивальної методології та відповідних інноваційних методик.
Патріотичне виховання належить
до пріоритетних напрямів національної системи виховання і передбачає формування
патріотичних почуттів, любові до свого народу, глибокого розуміння
громадянського обов’язку, готовності відстоювати державні інтереси Батьківщини.
До засобів патріотичного виховання належать рідна мова, вітчизняна історія,
українська література, рідна природа, українська культурно- духовна спадщина
тощо. Завдання патріотичного виховання: - виховання правової культури, поваги
до Конституції України, Законів України, державної символіки — Герба, Прапора,
Гімну України та історичних святинь; - сприяння набуттю молоддю соціального
досвіду, успадкування духовних та культурних надбань українського народу; -
формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму,
національної свідомості, любові до українського народу, його історії,
Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на
прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної
спадщини; - відновлення і вшанування національної пам'яті; - утвердження в
свідомості громадян об'єктивної оцінки ролі українського війська в українській
історій, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та
державності України і її громадян від княжої доби, Гетьманського козацького
війська, військ Української народної республіки, січових стрільців, Української
повстанської армії до часів незалежності; - формування психологічної та
фізичної готовності, молоді, до виконання громадянського та конституційного
обов'язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави,
підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової
служби; - відродження та розвиток українського козацтва як важливої громадської
сили військово-патріотичного виховання молоді; - створення умов для розвитку
громадянської активності, професіоналізму, високої мотивації до праці як основи
конкурентоспроможності громадянина, а відтак, держави; - сприяння розвитку
фізичного, психічного та духовного здоров'я, задоволення естетичних та
культурних потреб особистості; - виховання здатності протидіяти проявам
аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадської діяльності; -
створення умов для посилення патріотичної спрямованості телерадіомовлення та
інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного
життя.
Виховання громадянина завжди було найважливішим завданням суспільства.
Події, які ми пережили упродовж 2013-2014 рр. і які переживаємо зараз
засвідчили, що проголошена у 1991 р. державна незалежність потребує постійного
захисту і глибокого розуміння, оцінки того що відбувається навколо нас.
Очевидним є факт, що в сучасних умовах суспільствознавча освіта виступає
своєрідною серцевиною моральності, патріотичності, правової культури і
поведінки, формування честі і гідності у молодого покоління. В.О.Сухомлинський
підкреслював, що «патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яке
проникає в усе, що пізнається, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить
людина, яка формується…» Вчитель історії засобом свого предмета проектує
людину, виховує на своїх уроках юного патріота, формує патріотичні почуття і
переконання на історичних прикладах, спрямовує до «…рухів і поривів духу…»
Є визначені критерії рівнів патріотизму: Високий рівень – учень
цікавиться історією і культурою Батьківщини. Пишається нею. Виявляє бережливе
ставлення до національних багатств держави, до національної культури. Припиняє
серед оточуючих не шанобливе ставлення до національних багатств держави, до
національної культури, традицій. Середній рівень – цікавиться історією і культурою
Батьківщини. Пишається нею. Низький рівень – мало цікавиться історією
Батьківщини. Історико – патріотичну роботу виконує при спонуканні і під
контролем. Соціологи провели цікаве опитування в липні 2014 р.: 80% опитаних
українців вважають себе патріотами своєї країни. Більшими патріотами себе
вважають мешканці Заходу, Півночі і Центру, люди з більшими доходами і вищим
рівнем освіти, а також україномовні респонденти. На Донбасі Україну
підтримували 1/3 населення. Предметом гордості за свою країну, свій народ,
передусім, вважають місце де народилися і виросли, територію на якій живуть
(35%); свою державу (29%); великих людей своєї національності (28%). Менше
викликали гордість прапор, гімн (14%); мистецтво, література (8%), військова
потужність держави (2%). Однією з причин сьогоднішньої ситуації в державі є
брак концепції національної ідеї, яка б об’єднувала весь народ, всіх громадян
України.
Національна ідея має стати основою національного виховання,
національної свідомості, національної гідності, самодостатності наших громадян.
Майже кожен урок з історії України це урок виховання патріотизму і
громадянськості. 8 клас: «Митрополит П.Могила, утворення Києво-Могилянської
колегії», «Національно – визвольна війна 1648-1657 рр.», «Б.Хмельницький та
його сподвижники», «Переяславська рада 1654 року – возз’єднання чи міждержавний
договір?», «Вічний мир та його наслідки» 9 клас: «Національне відродження в
Україні поч.. ХІХ ст..», «Кирило- Мефодіївське братство», «Громадівський рух»
10 клас. Це вивчається період Української революції, який взагалі в радянські
часи був просто викреслений з історії. Це на довгі часи забуті або спаплюжені
імена М.Грушевського, С.Петлюри, Н.Махно, Є. Петрушевича, В.Винниченка,
С.Єфремова та багатьох інших. 11 клас. Тема Друга світова війна і Україна,
Український визвольний рух – ОУН – УПА. Особистості Є.Коновальця, А.Мельника,
С.Бандери. Опозиційний рух України в 60-80 х рр.. та інші. При здійсненні
складного процесу патріотичного виховання я використовую різноманітні форми
роботи як на уроці, так і в позаурочний час, а саме:
1. Інформаційно-масові
(дискусії, диспути, конференції, «круглі столи», «усні журнали»). Наприклад,
при вивченні теми «Україна в період незалежності» проводиться конференція з
елементами презентації «Історія становлення та діяльності Народного Руху
України», диспут «Відродження незалежності України: закономірність чи
випадковість», «І.Мазепа як людина та історичний діяч»
2. Діяльнісно – практичні групові (групи дослідників-пошуковців, огляди
– конкурси): тематичні презентації (відповідно теми уроку чи позакласного
заходу).
3. Інтерактивні (гурток, гра «Що? Де? Коли?», брейн-ринг). На уроках
історії також активно використовуються інтерактивні методи навчання («мозковий
штурм», «мікрофон», «дерево рішень», «акваріум», «займи позицію» і т.д.)
4. Діалогічні (бесіда, рольові ігри). На уроках створюються ситуації,
коли учні уявляють себе історичною особою і прогнозують свої дії в тій чи іншій
ситуації, висловлюють свої позиції.
5. Індивідуальні (індивідуальна робота, творчі завдання).
6. Наочні (виставки, тематичні стенди, історичні бюлетені, фото,
відеоматеріал, презентації). Велика роль у формуванні ідеології патріотизму у
молодого покоління належить урокам та позаурочній роботі з історії
Останнім часом у школах України зростає роль патріотичного виховання
школярів. Патріотичне виховання – основа, на якій будується суспільство
держави. Стати громадянином – бути свідомим членом своєї держави, відданим
сином Батьківщини. Суть патріотизму розкривається у вмінні жити інтересами
свого народу, власної держави. Виховувати в дитині патріота – це означає
навчати її жити заради Вітчизни.
В Державному стандарті базової і середньої освіти, затвердженому
постановою Кабінету Міністрів України №24 від 14 січня 2004 р., зазначається:
«Викладання історичних дисциплін спрямоване на виховання в особистості рис
патріота України, активного компетентного громадянина, людини з гуманістичними
і демократичними цінностями».
Крім того, що на уроках суспільних дисциплін, зокрема історії, ми маємо
завдання подати історичний матеріал, допомогти учням засвоїти його, тут
одночасно відбувається і виховний процес. Велике значення в цьому мають
політичні і пропагандистсько-ідеологічні завдання офіційної влади, які є
актуальними в даний момент часу.
Завдання:
·
формування
національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання
працювати задля держави, готовність її захищати;
·
виховання
поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;
·
забезпечення
духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури
та історії свого народу;
·
формування
високої мовної культури, оволодіння українською мовою;
·
прищеплення
шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій українців та представників
інших націй, які живуть в Україні;
·
виховання
духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї
світоглядницької позиції;
·
утвердження
принципів вселюдської моралі, правди, справедливості, патріотизму, доброти,
працелюбності та моралі;
·
формування
творчої особистості, виховання цивілізованого господаря;
·
забезпечення
повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їхнього
здоров’я;
·
формування
глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її
громадянською відповідальністю;
·
формування
екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;
·
розвиток
індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх
самореалізації;
·
виховання підростаючого покоління
формування історичного мислення учнів, яке передбачає загальне розуміння
історичного процесу в його різноманітності й суперечливості, здатності
застосувати історичні знання і набуті вміння. “Хто не знає свого минулого, той
не вартий свого майбутнього”, – говорить народна мудрість. І це дійсно так, бо
як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі
своїм минулим. Людина, яка не знає минулого, – перекотиполе, куди вітер подме,
туди воно і котиться. Саме тому вважаю за необхідне виховати у школярів потребу
знати власну історію, своє минуле.
На теренах України першооснови патріотичного виховання були закладені
ще в народній педагогіці – в легендах, казках, міфах, літописах, повчаннях,
прислів’ях. Питання патріотичного виховання хвилювало літописців, державних і
громадських діячів, письменників: Нестора Літописця, Ярослава Мудрого,
Іларіона, Володимира Мономаха, П.Орлика, Ф.Прокоповича, Г.Сковороду,
Т.Шевченка, П.Куліша, Лесю Українку, І.Франка, М.Грушевського, В.Винниченка.
Багатогранні аспекти патріотичного виховання особистості знайшли своє
відображення у працях педагогів О.Духновича, І.Огієнка, С.Русової,
К.Ушинського , які велику увагу приділяли вихованню любові до своєї землі,
рідної мови, формуванню національної самосвідомості, поваги до історичного
минулого. А.Макаренко, В.Сухомлинський радили прищеплювати молоді високі
почуття вірності й відданості Батьківщині, пошани до її трудівників.
Психологічні засади патріотичного виховання досліджували П.Блонський,
Л.Виготський, Г.Костюк, О.Леонтьєв, О.Петровський, І.Синиця, П.Якобсон. У сучасній
педагогічній науці окремі аспекти патріотичного виховання розробляють
О.Бандура, Н.Волошина, А.Капська, В.Неділько, Є.Пасічник, Б.Степанишин..
Патріотичне виховання – складова частина національного світогляду і
поведінки людини, її ставлення до рідної країни,всіх націй та народів.
Відданість Україні – невід’ємна ознака національно свідомого
громадянина.Патріотизм є одним з найсуттєвіших показників моральності людини.
Патріотизм – (грец. patris– батьківщина) – любов до Батьківщини, відданість їй
і своєму народу. Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її
багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності – віддати життя за її
свободу і незалежність, людина не може бути громадянином. Як синтетична якість,
патріотизм охоплює емоційно-моральне, дієве ставлення до себе та інших людей,
до рідної землі, своєї нації, матеріальних і духовних надбань суспільства.
Вважаю, що патріотичні відчуття учнів засновуються на їх інтересі до
найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони
бачать щодня, вважають своїм, рідним, нерозривно пов’язаним з ними. Важливе
значення для виховання патріотичних почуттів школярів має приклад дорослих.
Основними напрямами
патріотичного виховання на уроках історії України є:
·
краєзнавство;
·
ознайомлення
з явищами суспільного життя;
·
формування
знань про історію держави, державні символи;
·
ознайомлення
з традиціями і культурою свого народу.
Оскільки, національна школа відіграє неабияку роль у вихованні
патріотів України, збереженні традицій народу, землі, на якій жили їхні предки,
на якій живуть вони, на якій житимуть їхні діти і онуки, своїм завданням бачу
виховання учнів на історичних, бойових та трудових традиціях українського
народу. На уроках ґрунтовно працюю над формуванням мовної культури, засвоєнням
основ світосприймання, психології, національної духовності українців. Намагаюся
виховувати чесність і громадянську гідність й мужність в обстоюванні істини,
прав і свобод громадянина України. У процесі виховання розвиваю в учнів почуття
громадянської відповідальності за свої вчинки і позиції, за долю рідного краю,
народу, захист і розвиток, його духовної культури, зміцнення миру і дружби між
людьми.
Складний процес героїко-патріотичного виховання здійснюється за
допомогою різноманітних форм роботи, вибір яких залежить від змісту та завдань
виховної роботи, вікових особливостей вихованців з урахуванням основних
напрямів діяльності школярів.
Програма з історії України передбачає виховання у школярів особистісних
рис громадянина України, загальнолюдських духовних ціннісних орієнтацій,
сприйняття ідей гуманізму та демократизму, патріотизму, взаєморозуміння між
народами на основі особистісного усвідомлення досвіду ідеали національного
відродження і працює задля процвітання України. Патріотичне виховання здійснюю
на основі проблемного викладу історії України. Вже з перших занять звертаю
увагу на значення Київської Русі, Галицько-Волинської держави, Української
козацької держави – Гетьманщини, Української Народної Республіки,
Західноукраїнської Народної Республіка для майбутніх поколінь.
Практично всі теми з історії України можна використати для виховання
національної свідомості молодого покоління. Але є такі, які справедливо можна
назвати уроками громадянства, українства. Серед таких: теми присвячені
національно-визвольній війні Б. Хмельницького, українській революції 1917-1920
рр., діяльності шістдесятників та дисидентів, національно-визвольному руху
часів перебудови, здобуттю Україною незалежності та ін. Пізнаючи свій народ,
учні пізнають самих себе, оцінюють себе як частину народу, у них формується
почуття обов’язку і відповідальності перед Батьківщиною.
Велике значення на уроках історії мають героїчні подвиги особистостей,
які стали патріотичною гордістю українського народу, бо як зазначав В. О.
Сухомлинський «найголовніше, найяскравіше і найміцніше, що на все життя западає
в серце патріота, що втілює в собі Батьківщину – це люди» . Важливим є
висвітлення правдивої історії українського народу, повернення до культурних
надбань, відкриття наново призабутих пам’яток нашої спадщини, повернення імен
видатних українських вчених, художників, композиторів, видатних політиків.
На уроках та виховних заходах присвячених історії рідного краю ( 5
клас) діти ознайомлюються з легендами про рідний край, його героїв,
героїчними піснями і думами, продовжую знайомити їх з традиційними святами
українського народу: національними, обрядовими, релігійними матеріал. На уроках
присвячених історії рідного краю розвиваю особисті якості громадянина України:
національної самосвідомості, розвиненої духовності, моральної і
художньо-естетичної культури, а також правової, трудової, фізичної, екологічної
культури.
У підлітковому віці виховується духовно осмислений, рефлексивний
патріотизм, який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини .
Під час вивчення у 8-му класі теми «Початок національно-визвольної
війни украінського народу середини ХУІІ ст. Відродження Української
держави» на кожному уроці даної теми
намагаюся виховувати у школярів національно-патріотичні
почуття шляхом створення емоційних моментів. Вивчаючи події
1649-1651 рр. обов’язово використовую опис Берестейської битви французом П’єром
Шевальє .
«В одному місці серед болота скупчилися триста козаків і хоробро
боронилися проти великої кількості атакуючих… Нарешті, повністю оточені, вони
майже всі загинули один за одним… Залишився один, який боровся протягом трьох
годин проти всього польського війська; він знайшов на болотяному озерці човна
і, прикриваючись його бортом, витримував стрілянину поляків проти нього;
витративши весь свій порох, він потім узяв свою косу, якою відбивав усіх, хто
намірявся його схопити… Якийсь шляхтич та якийсь німецький улан… кинулися в
воду по шию і знову почали бій; козак, хоч і пробитий чотирнадцятьма кулями,
зустрів їх із ще більшою завзятістю, що дуже здивувало польське військо і
навіть короля, в присутності якого закінчувався цей бій. Король, вражений
хоробрістю цієї людини, наказав крикнути, що дарує йому життя, якщо він
здасться; на це останній гордо відповів, що він уже не дбає про те, щоб жити, а
лише хоче вмерти, як справжній вояка».
Після цього ставлю класу запитання:
1.
Які факти
свідчать про відчайдушну хоробрість повстанців у даній битві?
2.
Чи згодні
ви з твердженням: «У Берестецькій битві не було переможця й переможеного, бо
перемога поляків не означала, одначе, цілковитої поразки козаків»? Свою
відповідь аргументуйте.
У своїх відповідях учні завжди захоплюються відвагою козаків, їх любов’ю
до своєї Батьківщини і готовністю за неї померти. Підкреслюють той факт, що
такою мужністю були вражені навіть вороги.
Програма з історії України для загальноосвітніх навчальних закладів
передбачає виховання в учнів особистісних рис громадянина України,
загальнолюдських духовних ціннісних орієнтацій, сприйняття
ідей гуманізму та демократизму, патріотизму, взаєморозуміння
між народами на основі особистісного усвідомлення досвіду історії. Програма
сприяє вихованню громадянської свідомості, гідності та честі в гармонійному
поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, утвердженню ідеалів
гуманізму, демократії, добра і справедливості. Програма дає широкі можливості
для формування громадянської та національної свідомості молоді.
На західноукраїнських землях місію національного відродження на
себе взяли греко-католицькі священники та діячі «Руської трійці (9 клас)». Наголошую на тому що саме діячі
«Руської трійці» здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу
національного руху до культурно-просвітницького, зробили перші спроби
спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.
Розкриваючи діяльність цих людей наголошую, скільки ж треба було сили волі,
сміливості й любові, аби в умовах тогочасної дійсності рухати національну ідею,
готувати ґрунт для боротьби за Україну майбутнім поколінням.
Однак, попри різні перешкоди, процес становлення української нації у
другій половині XIX ст. не припинявся, а посилювався. Це виявлялося особливо
рельєфно у дальшому розвиткові загальнонаціональної української мови, що
ставала найважливішим засобом спілкування і цементуючою силою української
нації. Під час вивчення питань розвитку культури наголошую учням, що на всій
території України впроваджувався у вжиток розроблений П. Кулішем український правопис,
що ґрунтувався на фонетичному принципі («кулішівка»), виходили наукові праці й
навчальні посібники з історії та граматики української мови О. Потебні, П.
Житецького, І.
Франка,
А. Кримського, К. Михальчука та ін., друкувалися словники української мови і т.
д. Найважливіше значення в остаточному оформленні та поширенні серед
інтелігенції і широких народних мас української літературної мови мали художні
твори класиків української художньої літератури, зокрема, другої половини XIX —
початку XX ст.— Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Бориса
Грінченка, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги
Кобилянської, Юрія Федьковича та ін.
Підкреслюю, що значного рівня розвитку досягла українська культура
протягом другої половини XIX ст. А саме: художня література, народна творчість,
театр, музика, архітектура, образотворче мистецтво та інші її галузі, в яких
відбивався характер і психічний склад українського народу.У процесі формування
територіальної й економічної єдності, інтенсифікації суспільно-політичного й
культурного життя відбувалося зростання національної самосвідомості
українського народу, що найбільш яскраво відображалося у розвиткові
українського національного руху.
У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісного ставлення до
Батьківщини є відповідальність і дієвість. Старшокласники не лише ідентифікують
себе з українським народом, але прагнуть жити в Україні, пов’язати з нею свою
долю, служити Вітчизні на шляху її становлення як суверенної і незалежної,
демократичної, правової і соціальної держави; поважати Конституцію України і
виконувати норми законів; бережно ставитися до етно-етичної культури народу
України; володіти рідною та державною мовою; визнавати пріоритети прав людини,
поважати свободу, демократію, справедливість. Емоційно сприймаються
школярами трагічні сторінки нашої історії. Готуючись до уроку
«Міжнародне, внутрішньополітичне та економічне становище України» в темі
«Україна в перші повоєнні роки (1945 – початок 50-х
рр..)» 11-класникам було дано завдання підготувати проект
«Голод 1946-1947 рр.». Учні були об’єднані у
групи істориків, статистиків, юристів та журналістів. Кожна група опрацювала
величезну кількість матеріалів, підготували відповідні виступи, а група журналістів
взяла інтерв’ю у людини, яка пережила голод 1946-1947 рр. і змонтували дуже
емоційне відео (Додаток 1.4).
Спрямованість патріотичного виховання на загальний особистісний
розвиток школяра, його неперервність у педагогічному процесі, багатоманітність
напрямів і методів вимагає високопрофесійної та моральної культури вчителя,
гуманістичної спрямованості його педагогічної діяльності, вміння розуміти учня
і діяти спільно з ним. Результатом такої роботи може стати вищий рівень
виховання національної самосвідомості, здатність учнів до морального
самовдосконалення. Виховання національної самосвідомості на уроках історії
рідного краю сприяє збагаченню духовного світогляду школярів, формує
усвідомлення особистістю себе як часточки українського народу з власною
національною гідністю. В наш час, коли нівелюється приналежність людини до
певної нації, виховання справжнього патріота набуває особливо важливого
значення. Виховуючи в учнів любов до рідного краю, ми формуємо гідне майбутнє
нашого народу.
Особисто я, як вчитель історії,працюю над тим, щоб кожен учень відчував
себе причетним до долі України (через свою причетність до повсякденного життя
своєї родини, кола друзів, школи, рідного міста), відзначався національною
гідністю. А для досягнення цієї мети займаюся з учнями науково –
дослідницькою роботою. Зокрема, краєзнавство сприяє вихованню в учнів любові та
поваги до отчого краю, що є важливою основою патріотизму.
Суть інноваційної роботи у краєзнавчій сфері є по-перше, залучення
учнів до цієї роботи з 7-8 класів. Вони працюють над обраною темою до 11 класу.
Друга особливість – широке використання місцевого матеріалу, зібраного самими
учнями. Склалася позитивна тенденція до розширеного використання сучасних
інформаційних технологій (підготовка презентацій, запис інтерв’ю з
використанням відеокамери, фото архівних документів). Третьою особливістю є те,
що учнівська робота обов’язково буде винесена на огляд масового читача і
слухача ( використана у навчально-виховному процесі, при написанні
учнівських робіт у МАН та ін.). І четверте – учні розвивають свої навчальні
компетентності (просторові, хронологічні, мовленнєві).
У національно – патріотичному вихованні провідне значення має
активність учня, його бажання вдосконалювати себе, вивчати відповідний матеріал
та самостійно знаходити його.
Як вчитель історії , маю великі можливості для здійснення
національно-патріотичного виховання учнів. В процесі навчальних занять
ознайомлюю їх з історією українського Головною метою розвитку патріотичного
виховання учнів вбачаю визначення основних напрямків удосконалення
патріотичного виховання учнів; забезпечення єдності навчання, виховання,
розвитку особистості та підготовки учнів до Захисту Вітчизни; вироблення
єдиних поглядів і вимог до проблеми виховання патріота та громадянина;
використання інноваційних форм і методів патріотичного виховання; формування у
молоді високої патріотичної свідомості, національної гідності, готовності до
допризивної підготовки і військово–патріотичного виховання молоді. Вважаю, що
Урок Мужності проведений з учнями 10-11-х класів напередодні Дня Збройних
Сил України є яскравим підтвердженням цьому. (Додаток 4.1)
Історія народу України прикрашена багатьма постатями видатних жінок:
княгиня Ольга та Анна Романова – Галицька, Роксолана або Анастасія Лісовські,
що жила у часи княжої доби державності, Роксолана Хмельницька, яку доля сплела
з українською історією у часи козацької України; не менш цікаві й цілком вагомі
своїм внеском у літературу, мистецтво та культурне громадське життя такі знані
українські письменниці як Марко Вовчок, Олена Пчілка, Олена Теліга, Лариса
Косач-Квітка (Леся Українка), Христя Алчевська та ще багато-багато жіноцтва,
пам’ять про яких буде жити серед людства довгі віки. Саме з таких міркувань,
вважаю не можна оминути своєю увагою тему жіноцтва в історії нашої держави.
захід «Видатні жінки України».
Висновок
Власне кажучи, настав час вести мову про сучасні уроки, навчально –
виховні заходи української національної школи. Найголовнішими їхніми ознаками
можна вважати:
·
насичення
змісту кожного уроку досягненнями української педагогіки, вітчизняної науки,
культури, літератури, мистецтва, фольклору, української історії, побуту;
·
реалізація
навчально – виховних та розвивальних завдань із залученням здобутків
української історії;
·
побудова
уроку, заходу на якісно новій методиці, що випливає із традицій вітчизняної
педагогіки і є логічно творчим їх продовженням;
·
підпорядкування
змісту заходів найголовнішим завданням – виховання національно свідомого
громадянина незалежної суверенної держави, духовно багатого, всебічно
розвиненого, морально стійкого учасника державної розбудови.
У вихованні , як відомо, дрібниць не існує. Кожен урок, кожен захід,
проведений вчителем, є лише невеликою часточкою у складному процесі
відродження справжньої національної історії, але це той початок, за яким
широкою ходою крокуватиме справжнє національне відродження і успішна розбудова
державності свідомими громадянами України, патріотами своєї Батьківщини,
вихованими на козацьких нетлінних цінностях і мудрості, на теоретичній
спадщині борців ХІХ – ХХ ст. за українську державність, на подвигах захисників
Вітчизни від агресорів сьогодні.
Кожен свідомий громадянин незалежної України мусить знати, хто він за
походженням, де його пракорені, і яке його місце у розбудові державності,
відновленні національної культури народу, мова і писемність якого тисячі років
до Різдва Христового уже була світовою, а для українського козацтва виявилась
рідною.
Виховуймо ж підростаюче
покоління гідними
предків наших, які
залишили нам у спадок самобутню, ні
з якою іншою незрівняною,
вітчизняну історію.
